Коли в душі панує спокій,
любовʼю зтеплює серця,
До нього завжди линуть люди
І мають віру «без кінця»…

І навіть ті, кого не знаєш,
З тобою на одній меті
В цім спокої крокують далі
Пліч о пліч вірно по життю…

І там, де зовсім не чекаєш,
Приходять ті, хто має бути,
Приносять вісті, що не знаєш,
Знеболять, варто що забути…

Завжди ж хай буде у житті
Гнучкий стрімкий коловоріт
Людей, подій та почуттів,
Що оберуть надалі світ!

Деталі

Автор: Alla Korolevska

Категорія: Вірші

Опубліковано: 29 березня 2026

Перегляди: 37

Я знаю, що таке відчути Всесвіт,
І, що таке, з ним злитися в одне.
Хай хто що каже в світі мир чи безлад,
це ж назавжди й ніколи не мине…

Коли під серцем носиш увесь світ
І чудом почуваєшся чарівно,
Серденько тріпотить, мов заповіт,
Єднає з Всесвітом у величне єдино.

Серденько, що під серцем гомонить
із Всесвітом, нам відає секрети,
Як жить в своїм житті і, як любить,
Та й нагадає: варто просто жити!

І в тім секреті мудрості віки,
Заплетені у материнства коси…
Їх може лише Всесвіт заплести
У мам, під серцем що надію носять...

Деталі

Автор: Alla Korolevska

Категорія: Вірші

Опубліковано: 25 листопада 2025

Перегляди: 156

Вже білим снігом стелиться зима,
Із впевненістю змінюючи осінь…
А де ж той ЧАС із лютого? Дарма
Шукаємо та повернути просим…

Завмер він у світанку для всіх нас,
На паузу поставив нам життя.
І лиш погода в знаки повсякчас
Показує, що плине вік буття…

А ми завмерли міцно у тім сні,
В тім розпачі, що звемо ми "війною",
А ЧАС кричить: «Проснись! Не можна! Ні!
Назад мене не вернеш! Я ж з тобою!»

І так він плине всупереч усім,
І миру й війнам, смертям і життю,
Дає нам змогу вирішить самим,
Чи жити нам, чи плить по небуттю…

І кожен має рішення своє
На цю дилему: жити чи не жити.
А ЧАС не жде. Він буде, був і є
соратником завжди, і в цім ми квити.

Деталі

Автор: Alla Korolevska

Категорія: Вірші

Опубліковано: 24 листопада 2025

Перегляди: 158

Чи бачимо ми, як сонце всміхається
І небо по іншому з ним мерехтить,
До людських долонь промінням торкається
Й мовляє, що можна по-іншому жить?

Що можна взаємністю відповідати
На кожний учинок та дію людей,
Люстерком для кожного в світі цім стати
Й відбитком від нього подій та ідей…

І, може, лиш сонце світить однаково
Для всіх та для кожного в світі своїм..
Та навіть йому, світилові знаковім
Всміхнеться не кожен ликом своїм…

Нас сонце ще змалку навчає взаємності
І лагідним бути до себе та всих.
Й лишати в собі лише ласки та чемності,
Й невиключно біль повертати до них.

Розгублено сонце до кожного торкає
Розбитих люстерок в проміннях своїх
і сонця зайчата з уламків випорхують,
щоб сонцю у відповідь нас не спалить.

А хтось і люстерка свої десь ховає
Від сонця і себе, й людей інших теж,
Збирає проміння в собі і згорає
до попелу. Й сонце там світить? Авжеж!

Погляньмо, як сонце всім нам усміхається
І небо по іншому з ним мерехтить,
До всього промінням щиро торкається
Й показує: можна по-іншому жить!

Деталі

Автор: Alla Korolevska

Категорія: Вірші

Опубліковано: 06 серпня 2025

Перегляди: 259