Чи бачимо ми, як сонце всміхається
І небо по іншому з ним мерехтить,
До людських долонь промінням торкається
Й мовляє, що можна по-іншому жить?
Що можна взаємністю відповідати
На кожний учинок та дію людей,
Люстерком для кожного в світі цім стати
Й відбитком від нього подій та ідей…
І, може, лиш сонце світить однаково
Для всіх та для кожного в світі своїм..
Та навіть йому, світилові знаковім
Всміхнеться не кожен ликом своїм…
Нас сонце ще змалку навчає взаємності
І лагідним бути до себе та всих.
Й лишати в собі лише ласки та чемності,
Й невиключно біль повертати до них.
Розгублено сонце до кожного торкає
Розбитих люстерок в проміннях своїх
й сонячні зайчата з уламків випорхають
щоб сонцю у відповідь нас не спалить
А хтось і люстерка свої десь ховає
Від сонця і себе, й людей інших теж
Збирає проміння в собі і згорає
до попелу. І сонце там світить? Авжеж!
Погляньмо, як сонце всім нам усміхається
І небо по іншому з ним мерехтить,
До всього промінням щиро торкається
Й показує: можна по-іншому жить!
