Я так би хотіла назад повернути
Події й людей, що пішли в небуття,
Моменти, що вже неможливо забути
І час, що збігає, та і життя...
І так аж до щему прошу зупинитись
Й відчути момент цей навіки віків,
І дати йому трохи довше побути,
й побути померлим хоч трішки живим.
Торкнусь до тіла і так обійняти
До хрусту кісток і до радості сліз!
Якби ж було можна навчитись чи знати,
Як це відродити й зробити це скрізь!
До болю кричить в серці спогадів смуток
Й моменти всі ті нам не зупинити...
Я хочу життя зберегти як здобуток
Продовжу в моментах тепер своїх жити...
І хай повернути минуле не взмозі
І біль того смутку у грудях пече,
Я серцем й душею живу не в тривозі,
А в справжній любові до днів і ночей.
Я спробую час на мить зупинити
І запамʼятати цю хвильку на вік.
Навчилась і втрачене я полюбити
Аби ж лиш той навик із часом не зник.
Назад вже не пробую повернути
Події й людей, що пішли в небуття,
Моменти, що вже неможливо забути
І час, що збігає, та і життя...
