Ви подихом до вуст її торкнулись
Тоді, як дихати ви майже не могли...
Почули голос і так радо посміхнулись!
Ви так з душею щастя берегли...
Тремтячий шепіт: «Бережи себе!
А хто ж тебе іще так пожаліє?
І просите: «ти відпочинь! І все
облиш, тебе робота не зігріє!»
І так тоді між небом та землею
Ви подихом своїм торкались вуст ії..
Той, хто любив, відчує... зрозуміє...
До смерті зберегти любов зуміли...
Що та любов, що наче «стогін» свище,
Щодня зліта в промовах без душі???
Пуста каструля, що не має днища...
Пусті слова, без сенсу, почуттів...
Я бачила любов... І я щаслива,
Що то було кохання «на життя»...
Воно будо єдине, терпеливе...
І в пам`яті не буде забуття!!!
Ви подихом до вуст її торкнулись
Тоді, як дихати ви майже не могли...
Почули голос і так радо посміхнулись!
Ви так з душею щастя берегли...
