Я до тебе прийшла, щоб поглянути в вічі
Та й ключі віднайти на питання свої...
Я промовчу уголос, не питаючи двічі
Вже питання мої стали прозою днів…
Я в пакет все згребла
До останку речей
Те, що спогади наші
В собі зберігало.
Все твоє та від тебе,
і від наших ночей...
І уламки мене,
бо мене вже не стало…
Наче камінь з душі,
Той пакет я тримаю
І вдихнути боюсь
Я повітря ковток...
Я давно на питання
Всі відповіді знаю
Та тягар все мене
За минуле тримає
От стою й не наважуюсь
Зробити той крок...
Я той гуркіт у грудях
Заглушити не взмозі
Серце грюка в агоніі
моїх почуттів
Так і тисну дзвінок
На твоєму порозі
Заніміла долоня
І ти не відкрив…
Я лишила пакет...
В ньому спогади наші...
Наче все, що було в нас,
Лишила у нім
Тихо східцями рушу
Й віддаляюсь у часі,
Біль німіє, відходить
Й не біжить навздогін...
Я до тебе прийшла
Лиш поглянути в вічі,
Не питати тебе
Й не казати про біль.
Сам з пакетом вирішуй:
Як, чому та навіщо,
Так, як вже і раніш,
Із чужих божевіль...
