– Якою ти була в дитинстві? Покажи свої фото – я хочу пізнати тебе справжньою!!! Покажи!
Я дещо ніяковіла і відчувала сором'язливий жар на щічках як раніше в дитинстві... Але заперечити чоловіку моєї мрії я не змогла...
Поляша принесла альбоми і вже вчотирьох ми розглядали смішнючі фото і насолоджувались спогадами. Та маленька білява дівчинка з фото посміхалась і з якимось особливим натхненням дивилась в майбутнє…
Блакитне платтячко з рюшами на грудях та шаленою сонце-спідничкою не лишало думкам спокою і на заборону мами притримати його на свято так і надихало його одягнути – адже можна в ньому співати і кружляти у танку! А ще на дорозі у піску можна зробити туман – такий же чарівний, як у Алли Пугачової на сцені....
Ой-ой-ой... І я вже кружляла у тому шаленому танці з пісочним туманом...
А потім вечір...
Аромат свіжого бабусиного хлібу заполонив усю вулицю і навіть чужі люди шукали привід завітати до нас у гості....
Вже час намитися, повечеряти і до ліжечка... І тут я пригадала накази мами... Всі вже, мабуть, зібралися за вечерею і побачать мене в святковому вбранні… Ой, що буде ...
Родинна вечеря і вже всі за столом, а я, як завжди, заклопотана – сьогодні у чарівному таночку...
Бабуся налаштувала смаколиків до столу.
Я зайшла до хати схвильована і було боязно навіть глянути на маму – вона завжди дуже серйозна...
Глянула на свій "зачарований" образ і зрозуміла, чому всі стихли: руки були чорними від піску, ноги такі чистющі, що лише на пальцях був залишок чистоти, плаття віднайшло новий відтінок – вечірнього неба...
Можна уявити те «припудрене» клубами диму з дорожнього піску, обличчя з шаленої краси зачіскою – коли, як сказав мій тато: "Одні очі блищать!" Тоді ця тиша у моменті здалась вічністю...
Дорослі від душі почали сміятися. А я ще чекала на покарання.
Мама покликала до столу і сказала, що тепер у плаття буде нове життя – можна його випрати і носити хоч щоденно...
Моїй радості не було меж!
Чи помила свої чорні руки – я вже не пам'ятаю: чи помила, чи ні...Мабуть-таки, так… Не пам'ятаю, про що говорили... Але та задушевна родинна вечеря назавжди лишилась у моїх дитячих спогадах...Відразу у моменті пригадалося, яка ж я насправді!
